Connect with us

Китай – майбутній ворог Росії?

Андрій Войніцький

Политика

Китай – майбутній ворог Росії?

Зараз, одразу після візиту китайського лідера Сі Цзіпіня в Москву і китайсько-російських домовленостей, сама думка про можливий китайсько-російський конфлікт здається дичиною, але давайте поміркуємо, чи справді ця перспектива така вже нереальна?

Днями в студії топового російського пропагандиста Соловйова стався неприємний казус: один з гостей програми втратив свідомість і впав. Як виявилося, то був сходознавець і перекладач з китайської мови Андрій Каренеев. Без сумніву, така подія —  похмурий знак долі, такий самий, як вінок, що свого часу несподівано зустрівся з лобом Януковича або розірваний шквальним вітром прапор України в Харкові перед початком повномасштабної війни. Але відкинемо аналітику рівня гороскопу і подивимося, які реально існуючі чинники можуть привести в перспективі до китайсько-російського військового конфлікту.

Те, що Китай підписав з Росією якісь там договори – не аргумент, що дружба буде довгою.

Історія вчить нас, що договори з Росією часто не варті паперів, на яких вони підписані. Україна мала велику кількість різноманітних договорів і угод з країною-агресоркою, не кажучи вже про сумнозвісний Будапештський меморандум, але усі ці папери не зупинили війну, а лише відтермінували її.

Росіяни офіційно визнавали наші кордони, було чимало дружніх візитів і двосторонніх зустрічей, але уся ця дипломатія в результаті виявилася лише прелюдією до війни. На початку нульових ми спостерігали, наприклад, візит Путіна в Харків, він зустрічався тоді з Кучмою, і сторони навіть видали спільні комюніке про плани співробітництва у промисловій галузі, а в 2014 році Росія захопила Крим і почала гібридну війну на Донбасі. За історичними мірками пройшли мілісекунди від дружніх обіймів до агресивних військових дій.

Інший історичний приклад, коли пройшло ще менше часу — пакт Молотова-Ріббентропа про розподіл Європи. В 1939 році радянський міністр іноземних справ  Молотов піднімав тост за здоров’я Гітлера, а його колега з нацистської Німеччини Ріббентроп із захватом говорив у Москві, що почувається серед більшовиків, як серед старих товаришів по нацистській партії. Були підписані угоди про дружбу, співробітництво і ненапад, пройшли спільні військові акції, активізувалася промислова співпраця, а вже через два роки почався німецько-радянський етап Другої світової війни. І солдати Червоної армії та вермахта, які разом марширували 22 вересня 1939 року на спільному параді в Бресті, почали одне одного вбивати.

У Росії з Китаєм 4209 км спільного кордону, в тому числі більше 650 км кордону сухопутного. Росія вже вдавалася до територіальних поступків Китаю, наприклад, у 2005 році. У минулому столітті був і військовий приграничний конфлікт між цими країнами на острові Даманський. До речі, цей острів за часів Путіна китайцям таки віддали.

Тобто геополітичні протиріччя двох країн нікуди не ділися, але логіка протистояння Заходу і узурпації влади у власних країнах змушує двох диктаторів поки що триматися разом. Чи надовго? Точно не назавжди. В Росії це теж добре розуміють. В 2016 році режисер Міхалков зняв цілий фільм про те, як Китай захоплює Росію.

Без сумніву, такий сценарій пішов би нам на користь, бо відволік би увагу і ресурси агресора від України, та втішатися поки що рано — безглуздо чекати, що щось подібне станеться завтра, або в перспективі найближчих років. Але і відкидати такий розвиток подій не можна. Чим далі затягується російсько-українська війна, чим більше ресурсів вона виснажує з країни-агресорки, тим сильніша вірогідність, що потужна КНР вирішить врешті решт по-дорослому поживитися знесиленим у економічному та військовому плані «партнером».

Андрій Войніцький, письменник, історик

Нажмите, чтобы оставить комментарий

Оставьте комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Больше в Политика

Новости

Популярные

Вверх